Якщо на аркуш паперу виписати усі фільми, які нам сподобалися, то прийдемо до висновку, що захоплюємося переважно якимось одним кіножанром. У юнацькі роки більше любив молодіжні комедії, бойовики (останні дивився з дідусем – він любив багато стрілянини). Зараз уподобання інші: люблю драми, або їхні пригодницькі та спортивні варіації.
Але-але… Шкода, що такі роздуми в печалі-радості наприкінці фільму закінчуються в підсумку лише висновком, що потрібно чи не треба чинити так-то, але аж ніяк не конкретною дією, пов’язаною з цим висновком. Вже наступного дня, коли проходимо повз жебрака й не кинувши милостиню, забуваємо, що вчора під час перегляду фільму зітхали, коли хтось із героїв вчинив байдужо щодо людської біди та нещасної долі. Переглядаючи фільми, ми дивуємося, як люди можуть так нехтувати основними категоріями нашого з вами життя: Богом, його заповідями, дружбою, коханням. Натомість, не бачимо у таких кіногероях самих себе – нещадних, байдужих, нечесних, безвірних, самозакоханих, несправедливих, іноді злочинних. Драма вчить нас жити, але цими знаннями ми не користуємося!
Однак ми дуже вміло перетягуємо у своє життя негатив бойовиків, трилерів, фільмів жахів. Кінострілялки роблять свою чорну справу. З них ми вчимося стріляти в людей, глумитися над жінками, красти, знущатися над кволими, не поважати своїх рідних та близьких.



Ага. Не дарма існує така штука, як "фільмотерапія"... Але якщо одні фільми можуть впливати добре, то існує і обернена теорема..
ОтветитьУдалитьВся суть криється в тому, що погані вчинки робити значно простіше, аніж добрі...
ОтветитьУдалить